офіційна процесія

ЕВОЛЮЦІЙНА ЕПІСТЕМОЛОГІЯ - галузь досліджень пізнавального процесу як продовження еволюції живої природи та її продукту. Основоположником Е.е. вважається австр. етолог Лоренц. У практику філософських досліджень термін "Е.е." був уведений амер. психологом і методологом науки Кемпбеллом (1974). Сучасна Е.е. існує в двох варіантах. Згідно із "сильним" (уніфікаційним) варіантом еволюція наукового знання - це органічна частина єдиного еволюційного процесу, котрий включає в себе як біологічну еволюцію, так і еволюцію людської свідомості. "Слабкий" варіант був розроблений Поппером; він спирається на теоретико-біологічні уявлення про природу знання, а також концепції психо-фізіологічного моделювання когнітивних процесів. В історичний розвиток Е.е. важливий внесок зробили Тулмін, Фолмер, Пеппер, Піаже, Джилскі та ін. До кола проблем, які перебувають у центрі уваги Е.е., входять: прояснення епістемічних питань у річищі біологічної еволюції, побудова ієрархії пізнавальних процесів на різних біологічних рівнях, дослідження еволюції органів пізнання, аналіз еволюційної специфіки когнітивних і концептуальних структур. Стратегія розширення Е.е., здійснена Поппером, трансформує її в епістемологічний еволюціонізм, у контексті якого сама еволюція трактується як пізнавальний процес. Термін "пізнання" в епістемологічному еволюціонізмі Поппера означає процес розв'язання проблем методом спроб і помилок, а будь-який прогрес в органічній адаптації розглядається як зростання знання. В дослідженні проблеми історичного розвитку знання епістемологічний еволюціонізм протистоїть неопозитивізму В. ін прагне створити узагальнену теорію розвитку науки, яка б виявилася спроможною подолати обмеженості протиборчих епістемологічних позицій, зокрема тих, які виникли в результаті дискусії емпіристів і раціоналістів.

ДІАЛЕКТИКА ЕКЗИСТЕНЦІЙНА - діалектика існування, внутрішнього життя (переживання) людини. Діалектика взагалі функціонує як сукупність полярних визначень, які відбиваються в протилежних категоріях - конечного і безконечного, сутності та існування, внутрішнього і зовнішнього тощо. В класичній філософії, що виникла під впливом потреб пізнання, це була діалектика речей, явищ, процесів, яка знаходила відображення в логічних формах. Людина поставала однією з речей світу. Д. е. обернула діалектичні структури на внутрішнє буття - екзистенцію, в якій концентрується особистість, на відміну від буття зовнішнього - "Man" Гайдеггера, "світу об'єктивації" Вердяєва. Д.е. - це діалектика переживань особи та їх структура. До екзистенціалізму переживання були переважно предметом психології. Екзистенціалізм завдяки відкриттю інтенціональності - спрямованості свідомості на об'єкт і особливо у такій її формі, як вихід екзистенції до трансцендентного, створив їх онтологію. Д.е. сформувалася в працях К'єркегора, Ясперса, Гайдеггера. Онтологічною передумовою екзистенції є її конечність, смертність. Вони роблять екзистенцію часовою, історичною. В традиційній філософії історичність була суттєвою рисою діалектики К. ласовий історизм мав зовнішній характер, стосувався буття органічного світу або всесвітньої історії, а час був абстрактний, кількісний, яків механіці Ньютона. Сама ж історія мала справу з минулим. В екзистенціалізмі, як і в теорії відносності, час наповнений, якісний, а в структурі особи основна увага приділяється майбутньому і таким екзистенціалам, як "вибір", "проект", "план", "надія". До того ж, "історія" означає існування людини в певних ситуаціях, приналежність до даного народу, стану, наявність у нього певних біологічних, психологічних та інших властивостей, що в сукупності подається категорією "буття-в-світі" (така категорія відсутня в класичній філософії). Ядро Д.е. становить вихід, прорив ("пролом") екзистенції як конечного існування в безконечне, до трансценденції. Прорив відбувається завдяки відчуттю і усвідомленню пограничних ситуацій: у будьякій з них (боротьба чи смерть, випадок чи вина) закладені основи антиномії (Ясперс). Останні й виштовхують свідомість у трансцендентне, здійснюється сходження від суперечності до "екзистенціальної істини". Антиномії Д.е., на відміну від кантівських, не теоретичні, а емоційно напружені і навантажені. Вони не розв'язуються, припинення суперечності було б водночас спокоєм і смертю екзистенції. Зняття суперечності - не розв'язання її, а стрибок у новий план буття. За Ясперсом, ця безконечна діалектика не заспокоюється ні на "як і так", ні на "або-або", не полягає ні в примиренні, ні в пригніченні суперечностей, але притягує все це і, неспокійна в своєму спокої, рушає далі. Антиномії - чинники потрясіння внутрішнього світу, яке спонукає до виходу за межі повсякденного. Оскільки такий вихід здійснює саме особа, вона вільна, свободна. Екзистенціалісти інакше розуміють свободу, ніж класичні філософи, вони відмовляються від свободи як пізнаної необхідності. Свобода визначається характером трансценденції: Марсель і Ясперс вважають, що її досягти можна в Богові. Для Сартра і Камю, які ототожнюють її з ніщо, свобода є негативністю відносно емпіричного буття, бунт проти неї. В усякому разі свобода - це вибір між альтернативами, вона ґрунтується не на необхідності (що панує в сфері повсякденності і де особа втрачає себе), а на можливості." Для розуміння Е.д. важливо брати до уваги, що "категорії Е.д." зовсім інші, ніж в класичній діалектиці: становлять або повне їх переосмислення (як конечне і безконечне, зовнішнє і внутрішнє та деякі інші), або являють собою нові категорії (турбота, страх, відчай, історичність і т.ін.).

ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА - сукупність моральних норм, що характеризує поведінку людини у професійній сфері, а також галузь етики, предметом якої є визначення і обґрунтування таких нормативних систем. П.е. розвивається на основі узагальнення практичної діяльності представників різних професійних груп, що підсумовується у писаних і неписаних кодексах поведінки, а також у формі певних теоретичних висновків В. иникнення і формування П.е. обумовлене підвищеними або специфічними моральними вимогами до деяких видів професійної діяльності. Йдеться, зокрема, про існування таких професійних сфер, у яких сам процес праці заснований на ретельному узгодженні дій його учасників, що загострює потребу в солідарній поведінці. Особлива увага приділяється моральним якостям працівників тих професій, які безпосередньо стосуються людини та її життя або пов'язані з правом розпоряджатися значними матеріальними цінностями. Своєрідні моральні ризики і проблеми властиві сфері послуг, транспорту, управління, охорони здоров'я, виховання та ін. Окремим різновидам професійної діяльності відповідають специфічні форми П.е., кодекси поведінки, які диктують певний тип моральних відносин. Характерною особливістю змісту таких кодексів є те, що він не являє собою просту конкретизацію загальноетичних настанов, а формується на засадах творчого етичного осмислення певної фахової галузі. Через це, зокрема, такі різновиди П.е., як лікарська етика, етика науки, бізнесова етика тощо стають нині важливим і незамінним чинником нарощування етичного знання в цілому. Відіграючи позитивну роль у житті суспільства загалом, кодекси професійної моралі здатні завдяки рівневі їх визнання з боку фахівців підтримувати сталий порядок морального життя, що особливо важливо в періоди соціальної напруги і послаблення впливовості простих моральних заповідей.

1. n

1) процесія; похід; кортеж

2) учасники процесії

3) церк. хресний хід, релігійна процесія

2. v

брати участь у процесії

* * *

1) процесія, хід; кортеж; учасники процесії; цepк. релігійна процесія; хресний хід

2) цepк. літанія

3) peл. сходження

1) процесія, хід; кортеж; учасники процесії; цepк. релігійна процесія; хресний хід

2) цepк. літанія

3) peл. сходження

n процесія

- official procession офіційна процесія

1) святий; священний; дорогий

2) духовний; релігійний; священний

3) непорушний

4) недоторканний

5) поет. присвячений

6) рідк. проклятий, ненависний

* * *

1) священний, святий, божественний; духовний; релігійний

2) нерушимий; недоторканний

3) пoeт. присвячений

4) проклятий

n ек., фін. Інфляція; a інфляційний

процес стихійного підвищення загального рівня цін, тобто відрив сукупного попиту (demand) на товари і послуги від сукупної пропозиції (supply¹), що зумовлює загальне падіння купівельної спроможності грошової одиниці; ♦ до основних показників рівня інфляції в країні можна віднести індекс споживчих цін (consumer price index) та індекс цін виробництва (producer price index)

═════════■═════════

anticipated inflation сподівана інфляція; continuous inflation постійна інфляція • тривала інфляція; controlled inflation контрольована інфляція; cost inflation інфляція, спричинена зростанням витрат виробництва; cost-price inflation інфляція, спричинена ростом витрат виробництва; cost-push inflation інфляція, спричинена ростом витрат виробництва; credit inflation кредитна інфляція (викликана надмірною кредитною експансією); creeping inflation повзуча інфляція; demand inflation інфляція, спричинена перевищенням попиту над пропозицією; demand-pull inflation інфляція, спричинена перевищенням попиту над пропозицією • інфляція, яка викликана високим попитом; demand-shift inflation інфляція, яка викликана зміною в попиті; excessive inflation надмірна інфляція; expected inflation сподівана інфляція; galloping inflation нестримна інфляція • галопуюча інфляція; hidden inflation прихована інфляція; high inflation висока інфляція; induced inflation індукована інфляція; intense inflation інтенсивна інфляція; long-lasting inflation тривала інфляція • стійка інфляція; long-term inflation тривала інфляція; low inflation низька інфляція; moderate inflation помірна інфляція; normal inflation натуральне зростання інфляції; open inflation відкрита інфляція • наявна інфляція; pent-up inflation стримана інфляція; persistent inflation стійка інфляція; price-controlled inflation інфляція, стримувана регулюванням цін; repressed inflation прихована інфляція • придушувана інфляція; rising inflation зростаюча інфляція; runaway inflation нестримна інфляція • галопуюча інфляція; steady inflation стійка інфляція; supressed inflation приборкана інфляція; sustained inflation постійна інфляція • тривала інфляція; tax-push inflation інфляція, пов'язана зі зростанням податків; uncontrollable inflation нестримна інфляція; uncontrolled inflation не-контрольована інфляція; wage inflation інфляція, пов'язана з підвищенням заробітної плати; wage-push inflation інфляція, пов'язана з підвищенням заробітної плати

═════════□═════════

above inflation вище інфляції; below inflation нижче інфляції; expected rate of inflation очікуваний темп інфляції; high rate of inflation високий темп інфляції; inflation accounting облік впливу інфляції • інфляційний облік; inflation development інфляційний процес; inflation differential інфляційна різниця в оплаті роботи • інфляційна різниця цін; inflation rate темп інфляції • зростання інфляції; inflation tax інфляційний податок; to arrest inflation припиняти/припинити інфляцію; to avert inflation запобігати/запобігти інфляції; to control inflation контролювати інфляцію; to curb inflation стримувати/стримати інфляцію; to halt inflation припиняти/припинити інфляцію; to reduce inflation знижувати/знизити інфляцію; to restrain inflation обмежувати/обмежити інфляцію; to slow down inflation уповільнювати/уповільнити інфляцію

inflation: deflation; inflation ‡ inflation (387)

═════════◇═════════

інфляція < англ. inflation — надування, наповнення, здуття < лат. inflatio — здіймання, пучіння (ЕСУМ 2:313)

▹▹ hyperinflation

1. ком. діяльність; робота; виконання; функціонування; продуктивність; показник; результат діяльності; результативність; ефективність; 2. юр. виконання

1. процес досягнення чи виконання чого-небудь; 2. процес здійснення зобов'язання чи виконання обов'язку тощо

═════════■═════════

actual performance фактичне виконання • фактичний показник • фактичний економічний показник; alternative performance альтернативний результат; average performance середній показник • виконання середнього рівня; break-even performance діяльність на рівні самоокупності; budget performance виконання бюджету; continued performance безперервна робота; dependable performance надійна робота; economic performance економічна діяльність • економічний результат діяльності • функціонування економіки; extra performance особлива робота • доброякісне виконання; financial performance фінансовий показник діяльності • фінансовий результат діяльності; guaranteed performance гарантована продуктивність; individual performance індивідуальна результативність; industrial performance результат діяльності промисловості • функціонування промисловості; labour performance виконання норм часу; labour-market performance функціонування ринку робочої сили; maximum performance максимальна продуктивність; normal performance нормальна робота; optimum performance оптимальне функціонування; overall performance загальна ефективність виконання роботи • загальний результат діяльності; part performance часткове виконання; peak performance максимальна продуктивність; profit performance показник прибутку; proper performance належне виконання; quality performance показник якості; reliable performance надійна робота; sales performance показник продажу • показник реалізації; schedule performance виконання програми; smooth performance безперебійна робота; specific performance виконання в натурі • реальне виконання; staff performance показник діяльності особового складу • показник діяльності персоналу; standard performance нормативна продуктивність; substantial performance виконання всіх суттєвих умов договору; substandard performance продуктивність нижча від норми; team performance робота бригади; top performance найвища продуктивність; unsatisfactory performance незадовільна робота

═════════□═════════

performance appraisal оцінка діяльності; performance bond зобов'язання щодо виконання • гарантія виконання контракту; performance indicator показник діяльності; performance of an agreement виконання договору; performance of a contract виконання контракту; performance of commitments виконання зобов'язань; performance of the economic system функціонування економічної системи; performance of engagements виконання зобов'язань; performance of functions результати роботи; performance of obligations виконання зобов'язань; performance of services виконання послуг; performance of work виконання робіт; performance rating оцінка діяльності; performance report звіт про діяльність; performance review перевірка результатів діяльності • перевірка підсумків діяльності; to effect performance досягати/досягти продуктивності; to increase performance підвищувати/підвищити продуктивність; to measure performance визначати/визначити продуктивність; to raise performance підвищувати/підвищити продуктивність; to tender for performance пропонувати/запропонувати виконання

* * *

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).

МАТЕРІЯ (лат. materia - речовина) - категорія для означення об'єктивної реальності, незалежного від свідомості буття; в історії філософії ця категорія мала різний зміст. Початкові неоднозначні уявлення про М. як речовину (вода, повітря, вогонь і т.п.), що є підвалиною різноманіття плинного світу сущого, привели до питання - чи існує М. взагалі і якщо існує, то як самостійна сутність поза одиничними речами чи лише як можливість останніх. Платон вводить уявлення про безформне середовище, яке пізніше назвали "М." (hyle). Сам Платон використовував для його позначення різні терміни: "сприймаючий першопочаток", "годувальниця", "мати" В. ін розрізняв незриму, позбавлену форми, ірраціональну первинну М., як чисте становлення, і вторинну - чуттєво оформлену, рухому і плинну. Чиста ідея - первинна (чиста) М.; вторинна (чуттєво-плинна) М. - така структура платонівського світонородження, де ідея є дещо раціональне і вільне, а М. - випадкове і тому необхідне й неминуче ("Тимей"). Пізніше Плотин зазначав, що потреба у понятті М. з'являється лише там, де відбувається процес виникнення одного явища з іншого. Значну увагу проблемі М. приділяв Августин. М. у нього є суцільною невизначеністю: вона одночасно і "ніщо" і "дещо", "є" й "не є", повна відсутність форми і спроможність приймати різні форми. Антиномічний характер М., за Августином, обумовлює й антиномічність уявлень про неї: треба погодитися з тим, що її впізнаєш, не розуміючи, що де таке. Зрештою, Августин вважав М. створеною Богом. У новий час М. ототожнювалася з механічним субстратом (Гольбах, Гельвецій та ін.), саморухомою сутністю (Толанд, Спіноза). Берклі виступав з критикою поняття М. на тій підставі, що людське сприйняття здатне дати уявлення про окремі речі, але не про загальний їх речовинний субстрат. Якісно новий аспект у розуміння М. вніс марксизм, який, виходячи з матеріалістичного розуміння історії, звернув увагу на нередукованістьМ. до природних, зокрема фізичних явищ і речей. Енгельс заперечував існування "М. як такої" поза конкретними її проявами, розглядав М. як суперечливу, рухому єдність усього сущого. Ленін піддав критиці спроби інтерпретувати відкриття у фізиці на межі XIX - XX ст. як доказ можливості "зникнення М." Він визначав М. як категорію для позначення об'єктивної реальності, котра "дана у відчуттях", відбивається ними, але існує незалежно від них. З'ясування сутності М. відбувалося в історії філософії та науки при розгляді окремих питань: М. і субстанція; М. і свідомість (дух); М. і рух; М., простір і час; види і форми руху М. та ін. Матеріалісти ототожнювали М. з об'єктивною і самодостатньою дійсністю, субстанцією, універсумом, буттям, ідеалісти розглядали її переважно як субстрат, неістинну, минущу буттєвість, яка не має самостійного значення поза певним ідеальним чинником або відіграє негативну роль пасивного опору позитивним духовним інтенціям. XX ст. пов'язане, з одного боку, з намаганням редуктивного матеріалізму звести психічні процеси до фізичних і функціональнокібернетичних, з другого - з критикою редукціонізму, зокрема фізикалізму, і розробкою уявлень про структурно-емерджентну природу М. (критичний реалізм Селларса та ін.). Пробудження в останні десятиліття XX ст. інтересу до нестійких і нерівноважних процесів у природничих науках (синергетика, теорія катастроф та ін.), яке спостерігається і в сфері суспільного життя (проблеми геополітичних ризиків і загальноцивілізаційної динаміки, бурхливий розвиток конфліктології, стратегії перехідних процесів і кризових станів і т.д.) висуває на чільне місце питання трансформацій, межовості матеріальних процесів і, одночасно, проблему збереження їх самоідентичності. У цьому вимірі М. постає як "повнота", у якій відсутні абсолютно стійкі і незмінні утворення (речі, структури, рівні, відношення), актуальне перебуває у єдності з потенційним, а їх взаємоперетворення постає як перманентний процес оновлення дійсності; отож М. виступає як тотальність, або єдність, яка, розгортаючись у собі, залишається собі тотожною. Зазначений підхід набув розвитку в постнекласичній методології. У той же час для філософії XX ст. характерним є розчинення категорії М. в категорії буття або інших поняттях, призначення яких - зняти опозиції психологічного і фізичного, духу і М., суб'єкта й об'єкта, ідеї і речі ("нейтральні елементи досвіду" Шаха, "ціле" Сметса, "царина сутності" Сантаяни, "Бог" Тилліха, "думка про-" Гуссерля, "дике Буття" Мерло-Понті тощо).

1. n

1) похорон; похоронна процесія

2) амер. заупокійна відправа

2. adj

похоронний; траурний

* * *

1) похорони, поховання; похоронна процесія

2) aмep. заупокійна служба; панахида

3) кінець, смерть

1) офіційна заява підсудного (відповідача) суду

2) заперечення

3) юр. судовий процес

4) передача справи в суд

5) виправдання; привід; доказ; аргумент; посилання

6) звернення, заклик

7) благання, прохання

* * *

1) юp. заява, зроблена в суді однією зі сторін або від її імені; офіційна заява, відповідь підсудного або відповідача суду; заперечення; скарга, прохання; позов по суду; заява ( суду) підстав позову або захисту проти позову

2) юp.; icт. судова справа, процес; передача справи до суду

3) виправдання, привід; довід; посилання ( на яку-небудь причину)

4) звернення, заклик; прохання; благання

1. n

1) поїзд, потяг; состав

2) процесія, кортеж

3) караван

4) військ. обоз

5) почет; натовп (шанувальників)

6) ланцюг, ряд, низка (подій)

7) шлейф (сукні)

8) хвіст (павича)

9) наслідок, результат

10) pl військ. тили

11) військ. азимут (гармати)

12) військ. наводка за азимутом

13) серія (хвиль)

14) послідовний ряд

15) мет. прокатний стан

16) тех. зубчаста передача

17) тех. система (важелів)

2. v

1) розм. їхати поїздом

2) амер., розм. водитися, зв'язатися (з кимсь — with)

3) принаджувати, заманювати

4) виховувати; учити; привчати (до чогось)

5) навчати (чогось); готувати (до чогось)

6) тренувати (ся)

7) дресирувати (тварин); об'їжджати (коня)

8) формувати (дерева); спрямовувати (ріст рослин)

9) військ. наводити за азимутом

* * *

1) потяг; склад

2) процесія, кортеж

3) караван

4) свита, натовп (шанувальників, поклонників)

5) ряд, ланцюг, низка

6) шлейф, трен ( плаття); хвіст (павич, шлейф); хвіст (комети, метеор)

7) наслідок

8) pl війск. тили

9) війск. азимут ( знаряддя); наводка за азимутом

10) cпeц. серія (хвиль, коливань)

11) метал. прокатний стан

12) тex. зубчата передача; система важелів

13) війск. запав

14) полюв. приманка ( у вигляді покладених один за одним шматочкі)

15) icт. алюр ( коняки)

••

1) їхати поїздом

2) aмep. ( with) водити компанію; зв'язатися (з ким-н.)

3) волочити, тягнути; волочитися, тягнутися

4) icт. притягати, заманювати

1) виховувати, вчити, привчати (до чого-н.); to train a child виховувати дитину

2) навчати, готувати (що-н.); to train a girl in nursing навчати дівчину догляду за хворими

3) ( for) тренувати

4) дресирувати ( тварин); об'їжджати ( коня)

5) caд. формувати ( дерев); направляти ( ріст рослин)

6) війск. (on, upon) наводити за азимутом

ДОСВІД - важливий, історично наскрізний елемент пізнавальної і практичної діяльності; одна з форм фіксації, збереження й передавання знання в процесі комунікації. Виділяється кілька значень Д., що мають однаково важливий з філософського погляду сенс. По-перше, Д. є реакцією органів чуття людини на механічні, фізичні й ін. впливи зовнішнього світу, а також усе, що відбувається з людиною в процесі її життя (світовідчуття, самопочуття, чуттєвий досвід, відчуття тощо). По-друге, Д. є емпіричним знанням, здобутим у процесі життєдіяльності, практики, виробництва; дорефлексивна основа знання, яка додає достовірності науковим твердженням (емпіричні дані, життєвий і практичний Д.). Нарешті, говорять ще про Д. як про інтуїтивно експліковане з практики знання, як про систему навичок до певної діяльності і підсумковий результат цілеспрямованої діяльності, яка потім використовується як загальна світоглядно-теоретична й методологічна основа суб'єкт-об'єктної взаємодії. Повсякденне (житейське) розуміння Д. суттєво відрізняється від наукового. Воно стосується процесу формування людини, її виховання та освіти, на підставі чого кожна людина створює власну систему уявлень про світ та своє місце у ньому. Це означає, що загальні поняття людина наповнює змістом, "пропущеним" через власний Д. Поняття наукового Д. включає систематичне спостереження за певними типами явищ та їх особливостями на ґрунті наукових понять шляхом створення певних експериментальних умов З. алежно від того, як трактується зміст терміну "Д.", можна віднайти певну філософську традицію його осмислення та використання в процесі розв'язання актуальних гносеологічних, методологічних та загальнофілософських проблем Н. апр., з Д. як чуттєво-конкретною формою пізнання пов'язана дискусія про джерело пізнання й адекватність знання дійсності; з Д. як емпіричним знанням пов'язане з'ясування проблеми теоретичного й емпіричного в пізнанні; з Д. як категорією, що входить до структури діяльності, тісно пов'язані проблеми співвідношення традицій і новаторства у творчості, внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку науки та ін. Окрім того, потрібно розрізняти зовнішній Д., під яким розуміється сприйняття світу зовнішніх речей, і внутрішній Д. як факт переживання суб'єктом самого себе, власних ментальних дій, певних станів, які не зумовлені зовнішніми впливами. Поняття внутрішнього Д. як рефлексії розуму над власного діяльністю і способах її прояву вперше було вирізнене Локком, а потому докладно розглянуто Гегелем. В соціології часто за допомогою категорії Д. описується поведінка соціальних груп, еліт тощо. У такому випадку Д. виступає як гармонійна єдність знань та вмінь, як спроможність втілити знання в практичні результати.

МИСЛЕННЯ - інформаційна діяльність, що набула якості опосередкованого, узагальненого пізнання, яке за допомогою абстрагування, міркувань (зіставлень пізнавальних образів та логічного виведення думок) і типізації даних про світ явищ розкриває їх необхідні зв'язки, закономірності, тенденції розвитку. М. виходить за межі емпіричного споглядання, ідеально відтворює процеси буття в їх необхідності та потенційності, що дозволяє формулювати закони. М. пов'язане з моделюванням можливих ситуацій і тому здатне до планування дій та передбачення їх наслідків. Процес М. визначається низкою логічних операцій. Такими операціями є: порівняння пізнаваних об'єктів (наочно даних чи уявлюваних, ідеалізованих); аналіз і синтез даних; абстрагування істотних ознак об'єктів від їхніх другорядних рис і від самих об'єктів; узагальнення, класифікація та ін. Мислительні операції здійснюються за допомогою мови та мовних знаків, які є засобом акумуляції, формалізації та трансляції інформації. М. відзначається специфічним апаратом форм і методів функціювання. Вихідною формою процесу М. є судження. Його зміст розкривається через побудову умовиводів і здійснюється шляхом зіставлення різних суджень. У ході цього зіставлення, оперуючи наявними знаннями, знаходять у них за певними правилами висновку нові сторони та відношення. Синтезом суджень про певний об'єкт є поняття, яке в теоретичних системах знання стає формою розвитку ідеї. М. полягає в постійних переходах від окремого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки. Усвідомлення цих переходів досягається особливими методами М., зокрема різними дедуктивними та індуктивними прийомами пізнання (див. дедукція, індукція). В методологічному ракурсі М. визначається категоріями як засобами створення понять про поняття, щаблями освоєння думкою істотного, загального і необхідного в явищах дійсності, засобами мислимої її реконструкції В. ідповідно до розкриття в історії пізнання різних категоріальних схем розуміння світу М. характеризується певними стилями (див. стиль мислення). Генетично і за переважним використанням умоглядних чи практичних дій у мислительному процесі виділяють конкретно-дійове і теоретичне М. За характером побудови мислительних актів, формами Їхнього здійснення та завданнями розрізняють також М. образно-спрямоване й абстрактне. М. вивчають різні науки - від формальної логіки і лінгвістики до нейрокібернетики, фізіології і психології. Оскільки М. відтворює певні процеси дійсності і має в ній відповідні аналогові явища, деякі з цих процесів можна використовувати для кібернетичного моделювання мислительних актів. Ці моделі інформаційно-технологічних моментів думки називають "машинним М.", бо вони здійснюються на технічних системах, тобто побудованих людиною "органах людського мозку". Проте М., як матеріально зумовлене суспільне явище, є не автономним, формальним процесом думки, а теоретичним компонентом практичного освоєння світу, і його не можна розглядати окремо від людської діяльності в цілому. Тому "машинне М." не є М. у повному розумінні. В процесі М. специфічно проявляється активність суб'єкта, який теоретично засвоює світ у перспективі його перетворення в предмет цілеспрямованої діяльності. Генеза цієї діяльності становить водночас історію розвитку М. Зародки мислительної діяльності у формі елементарного, наочно-дійового, "моторного" М. властиві вже вищим ссавцям. Проте якісно нове, людське М. виникає і формується з розвитком суспільної праці і мовного спілкування людей. Спочатку М. безпосередньо впліталося в практичну діяльність. Згодом на основі генералізації дій людини, об'єднання нею об'єктів у певні класи за спільністю їхнього практичного використання та символічного позначення у мові формуються ідеальні предмети діяльності і специфічні операції над ними. Практична дія трансформується у розумову дію, закріплюється внутрішнім, духовним досвідом людей. Природне за історичними передумовами М. є суспільно зумовленим процесом пізнання людиною світу.

РОЗУМІННЯ - 1) У широкому світоглядному плані - результат духовно-практичного засвоєння дійсності, коли зовнішні об'єкти, використовуючись у практиці, залучаються до смислів людської діяльності, виступають її предметним змістом. Інформаційна реконструкція цього змісту і характеризує Р. 2) З гносеологічного боку, Р. - це соціокультурний процес, що передбачає наявність за межами індивідуальної впевненості (в тих чи тих загальнозначущих підставах суспільного спілкування) свого роду базису безперечності. Це насамперед - категоріальні структури, аксіоматичні твердження та парадигми науки, незаперечні емпіричні дані тощо. Усвідомлення зв'язку певних уявлень із таким, історично зумовленим базисом безперечності чи зведення їх до цього базису через модельні образи становить механізм Р. 3) У більш спеціальному плані Р. виявляється у психологічному аспекті (коли воно, зокрема, описується через емпатію - мислиме входження в ту чи іншу ситуацію) та у мовно-комунікаційному ракурсі. В останньому випадку Р. виступає у вигляді діалогу як відображення тексту на тексті та його переоцінка в новому контексті і визначається через процес переведення лінійної послідовності символів в уявлення його смислу (його розпізнання та реконструкцію). Аналіз Р. був історично започаткований у герменевтиці, яка розкрила можливості зведення об'єктів до мовних структур їх Р., проаналізувала специфіку гуманітарного пізнання та комутативний аспект пізнавальних процесів. Подальші дослідження Р. орієнтуються на його розгляд як загальної для всіх дисциплін форми прийняття результатів освоєння світу, в процесі якого явища природи трансформуються у факти культури.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ ( від лат. civilis - громадянський, державний) - 1) форма існування живих істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства; 3) ступінь розвитку матеріальної та духовної культури, суспільного розвитку загалом; 4) процес становлення громадянського суспільства; 5) відносно самостійне цілісне соціально-історичне утворення, локалізоване в просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні (напр., антична Ц., елліністична Ц., афінська Ц.). Термін "Ц." запроваджений Мірабо (1757). На різних історичних етапах зміст терміну "Ц." зазнавав чималих змін та відповідних тлумачень. У мислителів, що запровадили цей термін, та протягом наступного, досить тривалого відтинку часу, поняття "Ц." вживалося для характеристики не стану суспільства, а певного соціального процесу (Мірабо, Ленге, Фергюсон, Сміт). Пізніше, - з перш. пол. XIX ст. і до XX ст. воно переважно застосовується для позначення певного стану суспільства. Як перше, "процесуальне", так і друге, "системне" тлумачення поняття "Ц." здійснювалося з позицій класичного, лінійно-прогресистського, моністичного підходу, який до серед. XIX ст. був у царині філософії історії визначальним. З друг. пол. XIX ст. Ц. стає наріжним поняттям ряду концепцій некласичної філософії історії (Данилевський, Шпенглер, Тойнбі), в яких історичний процес розглядається вже як поліцентричний, нелінійний рух набагато складнішої конфігурації. У Данилевського і Шпенглера Ц. тлумачиться як завершальний етап існування великих живих історичних індивідів (за Данилевським, це - культурно-історичні типи, за Шпенглером - культури); у Тойнбі це - основна складова одиниця історичного процесу. Цивілізаційний підхід в дослідженні історичного буття посідає одне з чільних місць у сучасній філософії історії. З його позицій історичний процес постає передусім не як лінійна послідовність, а як розмаїття Ц. При цьому кожна Ц. також розглядається як нелінійне утворення монадного характеру, тобто таке, що в ньому відтворюється і уособлюється всесвітньо-історичний процес в цілому. За цивілізаційного підходу докорінним чином переосмислюється й поняття історичного прогресу. Останній вбачається не як висхідний рух, поступальний характер якого визначається опозиціями "вище - нижче", "гірше - краще", а насамперед - як поступ, в якому кожна Ц. в ході самовизначення і самореалізації збагачує своїм, тільки їй притаманним екзистенційним досвідом, інваріантні структури і неминущі загальнолюдські цінності.

n 1. ком. політика; курс; стратегія; лінія поведінки; a політичний; 2. стр. поліс; страховий поліс

1. напрямок діяльності, інтересів політичних партій, адміністративних рад, організацій, урядів і т. ін. для досягнення своїх цілей; 2. договір (contract) страхування, в якому фіксуються: вид покриття; умови угоди, включаючи положення про скасування; заява про виплату відшкодування тощо; календарний план, що зазначає, напр., оплату страхових внесків (premium²), період чинності угоди і т. д.

═════════■═════════

accounting policy облікова політика; administrative policy адміністративна політика; adjustment policy політика регулювання • політика коригування; agreed value policy страховий поліс на домовлену суму; agricultural policy аграрна політика; all loss or damage policy поліс страхування від будь-яких втрат або пошкодження; allocation policy політика розподілу ресурсів; all risk policy поліс страхування від усіх ризиків; balance-of-payments policy політика регулювання платіжного балансу; blanket policy загальний поліс; budgetary policy бюджетна політика; business policy ділова політика; commercial policy торговельна політика; company policy політика підприємства; comprehensive policy поліс всебічного страхування; construction policy страховий поліс на будівництво; contractor's all risk policy поліс страхування від усіх ризиків для підрядника; corporate policy корпоративна політика; credit policy кредитна політика; currency policy валютна політика; discount policy облікова політика • дисконтна політика; dividend policy дивідендна політика; domestic policy внутрішня політика; economic policy економічна політика; endowment policy страховий поліс на старість • страховий поліс на дожиття • страхування на випадок смерті; environmental policy політика охорони довкілля; equity-linked policy страховий поліс, прибуток з якого страхувач вкладає в різні акції; expired policy прострочений страховий поліс; export policy експортна політика; financial policy фінансова політика; fire insurance policy страховий поліс від пожежі; fiscal policy фінансова політика • бюджетна політика; floating policy генеральний поліс; foreign policy зовнішня політика; foreign exchange policy валютна політика; foreign trade policy зовнішньоторговельна політика; government policy урядова політика; government environmental policy урядова політика охорони навколишнього середовища; Green policy політика захисту довкілля; group policy групова політика; homeowner's comprehensive policy поліс комбінованого страхування домовласників; immigration policy імміграційна політика; incomes policy політика регулювання доходів; inflationary policy інфляційна політика; insurance policy страховий поліс; interest rate policy політика регулювання відсоткових ставок; internal policy внутрішня політика; international policy міжнародна політика; international monetary policy міжнародна валютна політика • міжнародна грошова політика; investment policy інвестиційна політика • страховий поліс за інвестицією; investment-linked policy страховий поліс, прибуток з якого страхувач вкладає в різні акції; lapsed policy поліс, чинність якого припинена достроково; lending policy кредитна політика; life insurance policy поліс страхування життя; management policy виконавча політика • політика керівництва; marine insurance policy поліс морського страхування; master policy груповий поліс; merchandising policy торговельна політика; mixed policy змішаний поліс; monetary policy валютна політика • грошово-кредитна політика • монетарна політика; new-for-old policy страховий поліс на заміну; open policy відкритий поліс • нетаксований поліс; open-door policy політика відкритості (рівних можливостей капіталовкладень в окремих країнах); paid-up policy оплачений поліс; participating policy поліс, який дає право участі в прибутках страхового товариства; port policy портовий страховий поліс; prices and incomes policy державна політика цін та доходів; pricing policy політика ціноутворення; procurement policy політика закупівлі; public policy громадська політика • державна політика; purchasing policy політика закупівлі; rated policy розрахований страховий поліс; replacement policy стратегія заміни (обладнання); retirement policy пенсійна політика; running policy генеральний поліс; sales policy політика збуту • політика продажу; service policy стратегія обслуговування; sinking fund policy страховий поліс за фондом сплати • страховий поліс за фондом сплати активу або пасиву • поліс амортизаційного фонду; standard policy стандартний поліс • типовий поліс; stocking policy політика створення запасів; taxation policy податкова політика; time policy поліс на термін • строковий поліс; trade policy торговельна політика; unit-linked policy страховий поліс, прибуток з якого страхувач вкладає в різні акції; unvalued policy страховий поліс без визначеної вартості; valued policy страховий поліс за встановлену суму • таксований страховий поліс; voyage policy рейсовий поліс; wagering policy страховий поліс на заставу; wages policy політика заробітної плати • політика в галузі оплати праці; wait-and-see policy вичікувальна політика

═════════□═════════

policy audit ревізія діяльності підприємства; policy conditions умови страхування; policy exclusion анулювання страхового полісу; policy expiration date дата закінчення терміну страхування; policy expiry date дата закінчення терміну страхування; policy free of premium поліс, в якому страхувач звільняється від сплати внесків; policy holder страхувальник • держатель страхового полісу; policy holder's capital капітал страхувальника; policy loan позика під страховий поліс; policy-making process процес здійснення політики; policy number номер страхового полісу; policy of compromise політика компромісів; policy of law правова політика; policy of low interest rates політика низьких відсоткових ставок; policy owner страхувальник • держатель страхового полісу; policy period термін страхування • термін дії страхового полісу; policy plan план діяльності; policy provisions умови страхування • умови страхового договору; policy terms умови страхування • умови страхового договору; policy tool засіб проведення політики • політичний інструмент; to amend a policy змінювати/змінити поліс; to cancel a policy скасовувати/скасувати поліс; to develop a policy опрацьовувати/опрацювати політику; to discuss a policy обговорювати/обговорити питання політики • розглядати/розглянути питання політики; to implement a policy запроваджувати/запровадити політику • здійснювати/здійснити політику; to issue a policy видавати/видати страховий поліс; to make out a policy оформляти/оформити страховий поліс; to revise a policy переглядати/переглянути політику; to support a policy підтримувати/підтримати політику; to take out a policy страхуватися/застрахуватися • одержувати/одержати страховий поліс

═════════◇═════════

поліс < фр. police < італ. polizza — розписка, квитанція (СІС:535) pollution

сер. забруднення; забруднення довкілля

забруднення довкілля промисловими чи хімічними відходами, що робить його непридатним і шкідливим для життя; ♦ спостерігається посилення державного контролю за рівнем забруднення довкілля, широко застосовуються штрафні санкції аж до закриття підприємств, виробництв, арешту транспортних засобів на підставі вимог чинного удосконаленого природоохоронного законодавства; здійснюється широка урядова програма оновлення технологій, глибокої переробки сировини, інформаційного забезпечення боротьби за охорону природи, зростає екологічна поінформованість людей і поліпшується екологічна культура промисловості, як результат — на ринку з'являються продукти, більш сприятливі для довкілля (environment-friendly product)

═════════■═════════

airborne policy повітряне забруднення • забруднення повітря; atmospheric policy атмосферне забруднення; chemical policy хімічне забруднення; environmental policy забруднення довкілля; hazardous waste policy забруднення небезпечними відходами; industrial policy промислове забруднення; long-term policy тривале забруднення; noise policy зашумленість; sewage policy забруднення стічними водами; short-term policy короткочасне забруднення; solid waste policy забруднення відходами, що не розкладаються; traffic policy забруднення від автотранспорту; visual policy візуальне забруднення довкілля • плюндрування природи плакатами, написами (на скелях тощо); waste policy забруднення відходами; water policy забруднення води; wide-spread policy поширене забруднення

═════════□═════════

optimal quantity of policy оптимальний обсяг забруднення; policy abatement заходи запобігання забрудненню • боротьба із забрудненням; policy of streams забруднення стоків; policy of rivers забруднення річок; policy of the sea забруднення моря; to avoid policy уникати/уникнути забруднення; to prevent policy запобігати/запобігти забрудненню; to protect from policy оберігати/оберегти від забруднення

ДІАЛЕКТИЧНА ЛОГІКА - наука про філософське мислення, створена Гегелем і викладена ним у творі "Наука логіки" (1812 - 1816). Основний її принцип - тотожність мислення і буття. Ця тотожність не статична, збіг мислення з буттям розвивається, що визначає структуру Д. л. Вона складається з трьох розділів: вчення про буття, сутність і поняття. Дана послідовність відображає процес людського пізнання, яке починається з безпосередніх, зовнішніх властивостей речей - буття, потім заглиблюється в їхню сутність і, створивши поняття, перетворює їх на предмет дослідження. Через це Д. л. збігається з теорією пізнання В. ся Д. л. є системою філософських категорій, кожна з яких - певне визначення принципу, ланка його розгортання. Це стосується і першої з ланок - початку логіки, що фіксується збігом початку і принципу. Але принцип має і подальші категоріальні визначення. Тому вони не тотожні. Ця двоїстість синтезується в положенні: початок є найпростіша, найелементарніша форма принципу. Наступний логічний рух збагачує принцип новими визначеностями, а розходження його з принципом знімається принципом сходження від абстрактного до конкретного. Конкретне Гегель розумів як єдність багатоманітного або як єдність протилежностей. Одна категорія переходить в іншу, протилежну, і навпаки: виникає синтез, який є основою розгортання нових категорій. Оскільки протилежності не існують відокремлено одна від одної, то за допомогою принципу єдності протилежностей утворюється необхідний зв'язок логічних форм, і їх рух є внутрішньо закономірним. Послідовне розгортання єдності протилежностей здійснюється у вигляді принципу заперечення заперечення, за яким побудована вся система Д.л. Він виражає синтез полярних категорій, які нероздільні і в той же час негативні одна до одної. Оскільки загальна послідовність категорій відтворює загальний процес людського пізнання, діє принцип збігу логічного та історичного: в античній філософії основною була категорія буття, в Новий час - сутність, в нім. класичній, і особливо, в гегелівській, - поняття як основна форма діалектичного мислення. На кожному з трьох ступенів логічного процесу Гегель відкрив специфічну форму зв'язку категорій чи понять: у бутті - перехід, у сутності - співвідносність протилежних визначень - рефлексію (їх відображення одна в одній), в понятті - розвиток. Генетичну структуру буття утворюють три основні категорії: якість - кількість - міра. В ній діє закон переходу якісних змін в кількісні і навпаки. Мінливість буття дає змогу відкрити його постійну основу, субстрат. Оскільки речі з'являються й зникають, вони постають як явища, і через них мислення заглиблюється в сутність. Структура другої ступені теж потрійна: сутність - явище - дійсність Н. айбільш глибинним тут є закон діалектичної суперечності. Гегель сформулював положення, за яким всі речі в самих собі суперечливі, суперечність є корінь всякого руху і життєвості. Суперечність Гегель тлумачив як єдність протилежностей, які, отже, не мають самостійного значення. Вони - моменти, підпорядковані сторони чогось третього. Це третє - носій протилежностей, їхня основа. Гегель подає подвійний перехід від сутності до явища і навпаки. Тому вся друга книга його твору є логічним спростуванням агностицизму Канта, який цей перехід заперечував. Поняття - третій ступінь логічного процесу - становить єдність буття і сутності. Цим поняття в Д. л. відрізняється від його розуміння в традиційній логіці, в якій його визначали як відтворення лише суттєвих властивостей речей. Формою існування поняття Гегель вважав розвиток - розкриття й конкретизацію поняття. Стадіями такого розвитку постають суб'єктивне поняття, поняття об'єкту та їх єдність - ідея. До останньої Гегель відносив ідею пізнання, практичну ідею і їх єдність - абсолютну ідею, тому що саме поєднання пізнання і практичної діяльності є для людини найбільш глибоким, абсолютним знанням. Таким чином поєднуються логіка (наука про категорії як форми мислення), теорія пізнання (яка вивчає процес і ступені пізнання) і діалектика (яка утворює основні зв'язки категорій як логічних форм мислення і пізнання). У вітчизняній літературі проблемам Д. л. приділялась велика увага. Особливе значення мають праці Шинкарука, він відродив традицію дослідження нім. філософської класики в Україні і створив школу такого дослідження.